смт.Баришівка, Барышевка » Григорівка

У 50-х РОКАХ НА КАРТІ З’ЯВИЛАСЬ НОВА НАЗВА – СЕЛО ГРИГОРІВКА

admin — Wed, 17 Jun 2009 17:02:27 +0000

Вихідці з навколишніх сіл воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, обороняли Сталінград, Кавказ, визволяли Варшаву і Будапешт, Белград і Відень, штурмували Берлін, брали участь у бойових діях на Далекому Сході.
Багатьох з них нагороджено бойовими орденами і медалями. Степан Миколайович Путій, Іоїль Абрамович Крузман, Степан Васильович Хоменко, Петро Ількович Щербина удостоєні ордена Слави 111-го ступеня. Іван Іванович Юрко і Петро Ількович Щербина нагороджені орденом Червоної Зірки, Ніна Іванівна Куликова – орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня.
Воювали і в тилу. Виходець із цих місць Оврам Пашун командував партизанським загоном, який стояв неподалік у бере-занському лісі. Але 1943 року він був виданий зрадником і розстріляний фашистами під Баришівкою.
У роки війни біля станції Переяслівська партизани загону, котрим командував Герой Радянського Союзу О.В.Ткаченко, пустили під укіс два військові ешелони ворога. За роки окупації навколишні села заосли бур’янами (майже вся молодь була вивезена до Німеччини), аж поки на цю територію у вересні 1943 року не увійшли частини Червоної армії. Почалася ітенсивна відбудова господарства. На весь радгосп було лише два трактори, тому доводилось орати волами. Жінки сіяли, косили, обробляли землю. Поступово життя налагоджувалося. 1952 року колгоспи «Червоний орач» і «Більшовик» об’єдналися в один під назвою «Більшовик». Колгосп у ті роки тримав першість за надоями молока, був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1960-го його приєднали до радгоспу «Хмельових».
У 50-х роках на карті району з’явилася назва – село Григорівка. У цей час сюди приїхав Григорій Сидоренко і поселився неподалік хутора Чесних і радгоспу «Хмельовик». Тут він побудував невеличку хатину. Але прожив у ній зовсім мало і виїхав, продавши її Михайлу Жежері.1962 року, коли Канівська ГЕС затопила село Комарівку Переяслав-Хмельницького району, до Григорівки переїхали, змушені покинути свої власні будинки, жителі Ко-марівського хутора – С.Семеніст, І.Бер-киль, А.Опанасенко, Т.Двірникта інші. Переселенці мешкали на одній вулиці (нині – вул.Горького). Всі люди із с.Григорівка працювали в радгоспі «Хмельовик». Дітвора навчалася в Яблуневій школі. Населений пункт інтенсивно забудовувався. Тепер це велике і мальовниче село, що має п’ять вулиць, назви яких Вишнева, Горького, Жовтнева, Леніна, Миру. На території Григорівки побудовані магазин, будинок культури. Село Григорівка є невід’ємною частиною центру колишнього радгоспу «Хмельовик» і нинішнього СТОВ «Шанс».
Варто відзначити той факт, що дев’ять випускників Яблуневої школи (найбільша кількість по району) виконували інтернаціональний обов’язок в Демократичній Республіці Афганістан.
На території сільської ради знаходяться численні пам’ятки археології. Це, зокрема, стоянка стародавніх людей VI-IV тисячоліття до н.е. та численні кургани біля сіл Більшовик і Хмельовик, які датуються III тис. до н.е. – І тис. н.е.
Історія Яблуневого, Хмельовика, Григорівки, Більшовика на цьому не завершується. Села живуть. Щодня відбуваються нові події. А це нові сторінки, які будуть вписані згодом у літопис цих населених пунктів.

О.СИНИЦЯ, с.Морозівка, Л.БАТЮК, с.Яблуневе.

Баришівські вісті 17 червня 2009 року

Історії сіл Яблунівської сільської ради

admin — Wed, 27 May 2009 14:25:01 +0000

1929 року в селі Хмельовик на базі відділення Яготинського цукрового заводу, який розміщувався на території колишньої центральної садиби радгоспу «Хмельових», було організовано бурякорадгосп, а згодом – племгосп, де розводили племінно-молочну худобу. На початку існування радгоспу в нинішньому с.Яблуневе було всього кілька будинків. Стояли вагончики, у яких жили механізатори. Згодом з’явилися громадські будівлі й житлові приміщення. Постійного населення не той час було дуже мало. Так, 1930 року тут проживало лише 80 осіб, а 1935-го -95 осіб.
У 30-ті роки радгосп почав інтенсивно розбудовуватись. Деякі будівлі того часу збереглися і дотепер: склад, водонапірна башта, приміщення старої контори, медпункт, старий гуртожиток. Багато споруд згоріло в роки війни.
1933 року комуна Дубового (створена в 1929 році під керівництвом полкового комісара Рителя) була переведена на статус сільськогосподарської будівлі. У степу посадили перші 24 гектари саду. 1934 року в нинішньому селі Більшовик було збудовано однокласну школу. Шпальти місцевої районки в цей час вміщували фото передовиків, радісно повідомляли про досягнення села. У лютому 1936 року постановою ЦВК СРСР першою в нашому районі за одержання високих надоїв молока доярка племгоспу «Хмельовик» Софія Борисівна Малецька була нагороджена орденом Леніна (вона подолала п’ятитисячний рубіж надоїв молока на корову). Орденом «Знак Пошани» було відзначено іншу доярку племгоспу – Тетяну Федорівну Писаренко. За підсумками 1935 року жінки надоїли на кожну з десяти корів відповідно по 3687 і 3200 кг молока. Нагороди було вручено на Всесоюзній нараді передовиків тваринництва в Кремлі, де відбулася зустріч з членами партії і уряду. 1938 року група передовиків радгоспу «Хмельовик» відвідала сільськогосподарську виставку в Москві. 1939 року С.Б.Малецька обирається депутатом Верховної Ради УРСР.
Настав 1941 рік. 18 серпня почалася евакуація людей господарства. У вересні сюди увійшли німці. Старожили села Григорівки розповідали, як жителі навколишньої місцевості переховували на горищі поранених червоноармійців, котрі відстали від своїх частин. Це стало відомо німцям, штаб яких розміщувався поблизу села Переяславське. Погрожуючи розправою, вони вивели всіх жителів села з власних будинків. Щоб зберегти життя людям, бійці вийшли зі схованки, і їх було розстріляно. Місцеві жителі поховали тіла мертвих солдатів поблизу хутора Чесних.
Після війни члени пошукової групи Яблунівської школи під керівництвом З.П.Радченко встановили імена і прізвища бійців. Останки солдатів перезахоронили до братської могили в с. Яблуневе, на пам’ятнику викарбували їхні імена та прізвища.
193 жителі села відзначились на фронтах Великої Вітчизняної війни. 129 односельців – загинуло.
Учасником партизанського руху був Іван Йосипович Коба. Народився 1910 року в с. Хмельовик, 1930 року виїхав з села на Добас. З початком війни переїхав на Урал. Звідти і потрапив у партизанський загін, яким командував Ковпак. Під час рейду від Путивля до Карпат загинув у одному з боїв.

О.СИНИЦЯ, с.Морозівка, Л.БАТЮК, с.Яблуневе.

Баришівські вісті 27 травня 2009 року

Історія сіл Яблунівської сільської ради

admin — Mon, 13 Apr 2009 19:51:15 +0000

Нинішнє село Григорівка має всього п’ять вулиць. За розповідями старожилів, до революції вся тутешня земля належала поміщиці Менчиковській. Вона мала 160 га землі, а вся її територія була обкопана великими ровами. До неї ніхто не мав права підступитися. Поміщиця виїхала із села, а землю продала Хобті. Останній побудував тут дворище з криницею і посадив великий сад, який милував око. На полях Хобти.працювали в основному жителі сусіднього села Кулябівки (Яготинського району).
Неподалік від Хобтівської землі побудувався заможний селянин Заєць, який через сім років продав землю Василю Сехну. Так з’явився невеликий хутірець, де хати були віддалені одна від одної.
Пригадують старожили ще одного поміщика – Тищенка. У центрі села Хмельовик зараз знаходиться фельдшерський пункт. Він розміщений у будівлі колишньої сільської ради, яка діяла до 1977 року. Тут побудовано крамницю, клуб, пам’ятник загиблим воїнам. Усе це розташовується на дворищі колишнього поміщика Тищенка. В пам’ять про нього залишився лише невеликий садок. «Сад Тищенка» -так називають його місцеві жителі.
Розповідають старожили і про річку, що протікала повз село Хмельовик, через хутір (нині село Григорівка), до самого Яготина. Про річку залишилось багато спогадів. Тут була побудована пристань, до якої підходили пароплави, перевозячи людей і зерно. З початком революції було зруйновано спиртовий завод поміщика Хмельницького, що знаходився на території центральної садиби колишнього радгоспу «Хмельовик». Селяни почали розбирати майно, коней, волів, реманент з економій панів Дикого, Тищенка, інших поміщиків; ділили землю. Аналізуючи події тих років, що відбувались у~нашому краї, можна сказати, що революційності в них було мало. Частіше це були просто стихійні погроми і крадіжки, мета яких – нажива: забрати гроші або хліб у пана і привласнити собі. За це учасників таких набігів і було покарано.
У кінці листопада 1918 року сюди прийшли війська Семени Петлюри. Прибули вони на розмальованих бричках, сетіваючи. Зупинившись у хмельовицькому
маєтку поміщика Дикого, наказали людям принести все, що ті забрали в пана. Багато петлюрівців були вдягнуті в український ОДЯГ, агар
Проте влада Директорії протрималася недовго. Уже через місяць, у перших числах лютого 1919 року, більшовики вибили петлюрівців із села. Люди знову розділили панське майно і в ненависті до поміщика Дикого спалили його маєток.
Слід сказати про бандитизм, який був. поширений у цей період «міжвладдя». На території повіту чинили розбій банди Марусі, Зеленого, Любки, Чорного, Сурупа, Тютюнника, Гриценка та інших. Але й цей неповний перелік свідчить про складну ситуацію 1918-1920 рр., тобто саме період встановлення радянської влади у нашому краї. Під приводом боротьби з бандитизмом на початку 1920 р. до станції Яготин були надіслані бронепоїзд і війська. У ці роки в навколишніх селах з’явилася банда Лашуна. Окрім неї, часто в селі з’являлися банди Батуріна і Третьяківського.

О. СИНИЦЯ, с. Морозівка. Л.БАТЮК, с. Яблуневе