Нинішнє село Григорівка має всього п’ять вулиць. За розповідями старожилів, до революції вся тутешня земля належала поміщиці Менчиковській. Вона мала 160 га землі, а вся її територія була обкопана великими ровами. До неї ніхто не мав права підступитися. Поміщиця виїхала із села, а землю продала Хобті. Останній побудував тут дворище з криницею і посадив великий [...]

XIII – перша половина XVII ст. становлять малодосліджений пласт історії нашого краю, що чекає на свого дослідника. Ми ж спробуємо відтворити цілісну картину соціально-економічних відносин у нашій місцевості, спираючись на наявну на сьогодні інформацію, ті окремі розрізнені згадки, які ми маємо у своєму розпорядженні. Після подій 1240 р. лише через три століття у документах спливають [...]

Знайомство Тараса Григоровича Шевченка з Варварою Миколаївною Рєпніною, дочкою князя Миколи Григоровича Рєпніна, відбулося 2 липня 1843 року. Перше перебування поета в Яготині спричинила домовленість про змалювання двох копій з портрету князя (роботи швейцарського художника Е.Горнунга) на замовлення поміщиків Тарновського та Капніста. Копії вдалися на славу – і Тарновський лишився задоволений, а Шевченку було запропоновано [...]

Прямуючи центром Морозівки, можна ще здалеку побачити, як голубіють ряди здоровенних кіпькаметрових вікон великого цегпяного будинку, що віддзеркалюють небо. Це місцева школа.Взимку 1974 року будівельники четвертої дільниці ПМК-10 забили серед яблунь перший кілок, а вже в серпні передали комісії двоповерхову споруду середньої школи на 560 місць…1 вересня 1974 року лункі просторі коридори та зручні класи [...]

Достовірних історичних відомостей про навчальні заклади Баришівки небагато. У деяких документах 60-х рр. XVII ст. згадується, що в містечку функціонувало чотири парафіяльні школи, які існували при церквах й утримувалися за рахунок парафії. Навчання було платним. У ці школи ходили діти заможних людей. Діти бідняків грамоти не знали; більшість із них здобувала собі професію убаришівських ремісників [...]

Богдан Хмельницький прагнув схилити деяких польських і українських магнатів до підтримки вимог козацтва. У той час він заборонив козакам страчувати українських шляхтичів. У двадцятих числах травня послав листи до київського воєводи Януша Тишкевича, краківського воєводи Станіслава Любомирського, звертався до Ієремії Вишневецького, покладаючи на останнього особливі надії. Лист до князя був витриманий в тому ж тоні, [...]

Відомо, що сармати, хозари, половці та інші кочові племена використовували більш ранні некрополі для повторних поховань. Цілком можливо, що й слов’яни ховали на вершинах скіфських курганів своїх воїнів і вождів. У багатьох народних піснях і думах є згадки про поховання в курганах козаків. До речі, у кожного козака на грудях висіла торбина з рідною землею. [...]

У перші дні лютого 1919 року Вороньківська козача сотня Переяславського полку під керівництвом сотника І.І.Черпака одержала наказ від головного отамана УНР С.Петлюри затримати наступ більшовицької армії, яка йшла з Харкова на Київ по залізниці. Вороже військо мало на озброєнні бронепоїзд з гарматами та кулеметами, їхній рух прикривав кавалерійський загін. Бійці Вороньківької сотні були озброєні лише [...]

Війну чекали, передчували, проте повідомлення по радіо про напад ворога було як грім серед ясного неба. Стіною стояли на полях жито і пшениця,відцвіли сади і зав’язався плід. Люди очікували, що за кілька тижнів ми “перемелимо” віроломний напад фашистів, а потім поженемо їх на захід. Але кожен день приносив суперечливі вісті, спочатку їм навіть не вірили. [...]

Характерною особливістю Морозівки є дубові гаї. Цьому сприяла сама природа. Адже розміщені вони здебільшого в низинах, де земля не оброблялася, тому й обростала зеленню і деревами. Найбільш примітним із них є гай Овсія Лисенка, що біля сільського кладовища. У селі навіть існує така приказка: “Пора вже за Овсія”, тобто за сільське кладовище, за кущі, де [...]