Село Бзів розташоване у семи кілометрах від Баришівки і в чотирьох – від залізничної станції «Новотроянда» Це поселення досить давне, про що свідчать назви урочищ Дворець. Млинок, Топове, Дякове, Баянові Топів берег. Тернова. Супруновщииа, Лвдимцева могила. Крусівщина, Мурки, Яисснів горб. Мусинків горб, бакай. Грушки. Мартинові сосни. Івкове. Шеляга. Бродок. Жидівська гребля.
Кожне урочище мас свою історію. Наприклад, про Двороць старожили розповідають, що колись там був монастирський склеп. На місці урочища Млинок стояв млин А на місці Лад имцевої могили колись давно за можу брат убив брата.
За розповідями старожилів, назва села покадить аш прізвища пана Бузова Але лро нього і місцезнаходження його мастку на збереглося ніяких спогадів. Після випадання голосного звука та перекладу українською мовою ceлo набуло назву Бзів. З татарської воно означає молоде молочне теля Місцеві жителі вважають, що ікне поселення було засновано реєстровими козаками Перши ми поселенцями були 26 сімей.
До 1917 року у межах села перебувало близько трьох тисяч гектарів землі. З них лише тисяча належала селянським господарствам, решта – поміщиком. На одне селянсько господарство у середньому припадало по 1.5 гектара землі, на «куркульське» – 50 гектарів (таких господарств було 10) Усього на території села розташовувалось 200 кінних та 100 безкінних господарств Основне заняття жителів – земле робство У той час письменних селян було дуже мало, близько 10 відсотків, тому більшість їх змушена була йти на заробітки до панів.
Село не обминув революційний рух. Активну участь у подіях 1905-1907 років брав бзівський селянин Оврам Сердюк. У 1919 році a cent виникла Рада Першим її головою став Йовхим Гапон. одним з її членів -Потап Гурін. У 1920 році в селі проголошено радянську владу. Членом повітового революційного комітету було обрано Онопрія Яковича Пономаренка.
У 1920 році в боротьбі проти деніюнців та білололякіа брали участь жителі села Василь Данилович Сердюк. Іван Потапович Гурін, Олексій Харпампійович Костяний. Трохим Олександрович Гурін
1929 року у Бзові було засновано колгосп. Першими колгоспниками стали Федір Про-копович Чихман. Володимир Тимофійович Грушка. Кирило Наумович Гурін. Першими керівниками села були голова колгоспу Федір Прокопович Чихман. секретар партійної організації Трохим Олександрович Гурін. голова сіпьської ради Микита Іванович Гурін Велику допомогу надавали комуністи села; Тарас Гордійович Гладкий. Антон Романович Хоменко. Володимир Тимофійович Грушка. До комсомольського осередку входили шість членів: Микола Олександрович Списовсьхий. Марія Митро-фанівна Гурін, Данило Онопрійович Пономаренко. Петро Петрович Григоренко, Милодомор 1932-1933 років, до якого причетне і тодішнє керівництво Бзова. яке не намагалося полегшити життя селян. На колгоспних полях організовувались чергування місцевих активістів. У районній газеті того часу було надруковано замітку про одного із таких «охоронців» – Корсака, котрий «відібрав у селян колоски і зерно, яке ті збирали на землі, і розкидав їх по полю».
1934 року в селі з’явився перший трактор Налагоджується культурна життя. До революції тут не було ні клубу, ні бібліотеки, тому молодь проводила вільний час у когось вдома 1923-го будується клуб для проведення дозвілля молоді.
Не обминула село Велика Вітчизняна війна В рядах Радянської армії несли службу 500 осіб. У партизанських загонах воювали 25 осіб, 12 з яких розстріляні німецькими окупантами.
Тим. хто залишився в селі, жити було не легше Перші постріли бзівці почули з боку Борисполя. Всі чоловіки пішли на фронт, на допомогу дітям і жінкам залишились підлітки та дідусі. Люди, зібравши найцінніші речі, худобу, завантажували вози з кіньми і відправлялися подалі від села, у напрямку Яго тина, щоб вберегти від ворогів хоч дещо. Окупація села тривала два роки У вересні 1943-го Бзів звільнили від фашистів. На фронтах Великої Вітчизняної війни полягло 116 жителів села. З них мали звання капітана – 1 чоловік; старшого сержанта – 6; сержанта – 3; молодшого сержанта – 2; ефрейтора – 2. З війни повернулися лише 75 осіб, значна частина з них залишилась інвалідами на все життя
Були і нагороджені Орден Слави III ступеня отримали Петро Петрович Григоренко. Василь Володимирович Корсак. Костянтин Сергійович Чихман, Федір Трохимович Руденко, Степан Нихифорович Семененко Орденом Червоної Зірки відзначені Петро Петрович Григоренко. Іван Федорович Гурін. Василь Володимирович Корсак, Дмитро Харпампійович Костяний, Іван Лукич Кулик, Денис Аврамович Чихман; орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня
- Іван Лукич Кулик і Пантелеймон Сергійович Ярош. Орденом «За мужність» нагороджені Михайло Ничипорович Гапон. Іван Дмитрович Сташук, Іван Дмитрович Ткаченко, Степан Якович Артюх. Петро Леонтійо-вич Грушка, Панас Онисимович Зозуля, Микола Самійлович Миниця, Павло Прокопович Скіцаренко Медалями «За відвагу» нагороджено тринадцятьох воїнів; «За взяття Будапешта» – трьох, «За взяття Берліна» – трьох, «За бойові заслуги» – двох; «За оборону Сталінграда» – двох; «За визволення Праги» * двох; «За взяття Відня»
- одного ветерана
Майже всі фронтовики, які повернулися з війни, включилися у відбудову колгоспу, життя налагоджувалось…
О.СИНИЦЯ. с Морозівха, Н.СЛІПАЧЕНКО, с.Бзів