1. БЕЗКОШТОВНЕ ОГОЛОШЕННЯ
декілька слів про послуги, та номер телефону зразок (публікується приблизно один раз на місяць)
читати все

Богдан Хмельницький прагнув схилити деяких польських і українських магнатів до підтримки вимог козацтва. У той час він заборонив козакам страчувати українських шляхтичів. У двадцятих числах травня послав листи до київського воєводи Януша Тишкевича, краківського воєводи Станіслава Любомирського, звертався до Ієремії Вишневецького, покладаючи на останнього особливі надії. Лист до князя був витриманий в тому ж тоні, що й листи із Січі до комісара Шемберка і великого коронного гетьмана Потоцького. У листі Хмельницький викладав причини, через які піднялося повстання; що не бажає братовбивчої війни та знищення шляхти; що не винуватий у вже пролитій крові та «замішанні» як «вірний слуга Речі Посполитої». Мовляв, усе відбулось з вини Чаплинського та інших, подібних до нього, польських панів і орендарів та їх дозорців на Україні, які довели до такого стану нестерпних і невимовних бід, коли смерть миліша за життя; що військові дії розпочав Потоцькийі який грозився викоренити всіх козаків; «щоб тоді за те, що з гетьманами коронними сталось, він — князь Вишневецький – не ображався і не гнівався і не наражався на небезпеку розділити долю коронних гетьманів, докоряв князя в жорстокості і просив кинути злу справу, гарантуючи йому життя, всі маєтності І слуг його милості». З цим листом (до нашого часу не зберігся) до Вишневецького було послано шестеро козаків. Посланці Хмельницького наздогнали князя, коли той прямував дорогою недалеко від Березані, і віддали йому листа. Князь прочитав його, спалахнув і розлютувався так, що наступного ж дня після прибуття посольства, 25 травня в четвер (після зелених свят), наказав постинати голови козакам. Це сталося на шляху між Войтовим І Пилиповим (Филиповим), що за дві милі від Березані. Гетьман, очікуючи відповіді, 22 травня прибув до Білої Церкви, де й довідався, що Вишневецький порубав його посланців. Цей випадок описав шляхтич Твардовський. З-під Березані Вишневецький спішно повернув на Лубни. За весь час шляху від Лубен він втратив половину війська і врешті пробився на Чернігівщину. читати все

Вихідці з навколишніх сіл воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, обороняли Сталінград, Кавказ, визволяли Варшаву і Будапешт, Белград і Відень, штурмували Берлін, брали участь у бойових діях на Далекому Сході.
Багатьох з них нагороджено бойовими орденами і медалями. Степан Миколайович Путій, Іоїль Абрамович Крузман, Степан Васильович Хоменко, Петро Ількович Щербина удостоєні ордена Слави 111-го ступеня. Іван Іванович Юрко і Петро Ількович Щербина нагороджені орденом Червоної Зірки, Ніна Іванівна Куликова – орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня.
Воювали і в тилу. Виходець із цих місць Оврам Пашун командував партизанським загоном, який стояв неподалік у бере-занському лісі. Але 1943 року він був виданий зрадником і розстріляний фашистами під Баришівкою.
У роки війни біля станції Переяслівська партизани загону, котрим командував Герой Радянського Союзу О.В.Ткаченко, пустили під укіс два військові ешелони ворога. За роки окупації навколишні села заосли бур’янами (майже вся молодь була вивезена до Німеччини), аж поки на цю територію у вересні 1943 року не увійшли частини Червоної армії. Почалася ітенсивна відбудова господарства. На весь радгосп було лише два трактори, тому доводилось орати волами. Жінки сіяли, косили, обробляли землю. Поступово життя налагоджувалося. 1952 року колгоспи «Червоний орач» і «Більшовик» об’єдналися в один під назвою «Більшовик». Колгосп у ті роки тримав першість за надоями молока, був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1960-го його приєднали до радгоспу «Хмельових».
У 50-х роках на карті району з’явилася назва – село Григорівка. У цей час сюди приїхав Григорій Сидоренко і поселився неподалік хутора Чесних і радгоспу «Хмельовик». Тут він побудував невеличку хатину. Але прожив у ній зовсім мало і виїхав, продавши її Михайлу Жежері.1962 року, коли Канівська ГЕС затопила село Комарівку Переяслав-Хмельницького району, до Григорівки переїхали, змушені покинути свої власні будинки, жителі Ко-марівського хутора – С.Семеніст, І.Бер-киль, А.Опанасенко, Т.Двірникта інші. Переселенці мешкали на одній вулиці (нині – вул.Горького). Всі люди із с.Григорівка працювали в радгоспі «Хмельовик». Дітвора навчалася в Яблуневій школі. Населений пункт інтенсивно забудовувався. Тепер це велике і мальовниче село, що має п’ять вулиць, назви яких Вишнева, Горького, Жовтнева, Леніна, Миру. На території Григорівки побудовані магазин, будинок культури. Село Григорівка є невід’ємною частиною центру колишнього радгоспу «Хмельовик» і нинішнього СТОВ «Шанс».
Варто відзначити той факт, що дев’ять випускників Яблуневої школи (найбільша кількість по району) виконували інтернаціональний обов’язок в Демократичній Республіці Афганістан.
На території сільської ради знаходяться численні пам’ятки археології. Це, зокрема, стоянка стародавніх людей VI-IV тисячоліття до н.е. та численні кургани біля сіл Більшовик і Хмельовик, які датуються III тис. до н.е. – І тис. н.е.
Історія Яблуневого, Хмельовика, Григорівки, Більшовика на цьому не завершується. Села живуть. Щодня відбуваються нові події. А це нові сторінки, які будуть вписані згодом у літопис цих населених пунктів.

читати все

19 квітня голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Йосипович Присяжнюк представив активу Баришівщини нового голову Баришівської районної державної адміністрації Володимира Миколайовича Горбика, призначеного на цю посаду Розпорядженням Президента України від 15 квітня 2010 року №135/2010-рп. Офіційна церемонія відбулась у великій заггі засідань адмінбудинку. читати все