Интернет  Барышевка, NetLife (НетЛайф)

Сайт:  NetLife.com.ua

Тарифы

Вы заинтересованы в тарифах для бизнес клиентов – обращайтесь по адресу business@netlife.com.ua. К каждому клиенту у нас индивидуальный подход.

Если у вас возникли вопросы касательно тарифов – обращайтесь info@netlife.com.ua

Дополнительные услуги:

Переустановка Windows - 100 грн (Клиент предоставляет лицензионную копию)
Дополнительный IP адрес на тот же аккаунт - 10 грн в месяц.
Смена MAC адреса больше 1-го раза в день - 10 грн за каждую смену
Консультации относительно модернизации ПК - 50 грн за вызов специалиста.
Настройка роутера на стороне клиента - 50 грн

ул. Пархоменко:  33, 31, 29, 27, 25, 34, 34/33, 34/23, 34/24, 34/25, 34/22

Новости и акции компании  NetLife

Расширено покрытие! Теперь интернет провайдер NetLife предоставляет услугу качественного интернета в Барышевке на территории всего района “Совхоз“. Мы будем рады видеть Вас среди счастливых абонентов нашей сети.
Завершены монтажные работы связанные с переходом интернет провайдера NetLife на технологию FTTB. Теперь каждый дом, где мы предоставляем услуги доступа в интернет, подключен к нашей сети по оптоволоконным линиям связи. Это обеспечивает беспрерывность работу интернет вне зависимости от погодных условий.

Подключись и получи:

Тебя ждут MySpace, Connect, Одноклассники, вКонтакте!
Последние фильмы, свежие новости, свежая музыка
Делай покупки, веди бизнесс, не выходя из дома

Карта покрытия

Микола Костянтинович Зеров – український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер неокласиків, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії, народився 26 квітня 1890 року умісті Зінькові на Полтавщині в сім’ї учителя.
По закінченні місцевої школи, де його однокласником був великий гуморист Остап Вишня, Зеров навчався в Охтирській та Першій Київській гімназіях. Із 1908 по 1914 роки – студент історико-філологіч-ного університету Святого Володимира. читати все

На півночі Баришівського району, біля Чернігівської області, розташоване невелике, старовинне село Лук’янівка. Мальовнича природа, родючі фунти, чисте повітря і сучасні комунікації усе більше і більше приваблюють людей, які приїжджають сюди на постійне проживання та відпочинок. З першого погляду – це таке ж село, як і безліч інших навкруги. Та с тут своя особливість. У Лук’янівці вже багато років діє православний храм, місце, куди приходять люди зі своїми радостями і скорботами, храм, у якому вже не один десяток років возноситься молитва до Господа за всіх жителів та за тих, які вже відійшли у потойбічне життя.
28 травня – на Вознесіння Господнє – Лук’янівська церква відзначатиме свій 130-річний ювілей.
Як кажуть, хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Цікаво, що вперше про церкву, побудовану в с.Лук’янівка, згадується у 1758 році (період царювання Єлизавети Петрівни). У кліровій книзі Полтавської єпархії за 1902 рік записано: це була церква Різдва Христового, дерев’яна, яка стояла на кам’яному фундаменті. Біля церкви містилася сторожка. За даними книги, приход налічував 608 душ жінок та 563 – чоловіків. При церкві існували бібліотека, а також недільна школа, яка називалася «школою грамоти». Також відомо, що настоятелем був священик Павло Володимирович Дубняков.
До того ж є ще й інший документ – відомості Полтавської єпархії Переяславського уїзду села Лук’янівки від 1769 по 1866 pp., який підтверджує, що у 1758 році церква була побудована на честь Різдва Христового.
Цікава історія цієї церкви, яка проіснувала 121 рік. Коли у 1879-му жителі села звели навпроти, через дорогу, нову церкву, то на місці старої деякий час була кузня, а потім це місце довго залишалося пустим. Та з’явився багатий чоловік, який вирішив побудувати на тому місці будинок. Але все, що він зміг зробити, – поставити фундамент. Далі робота чомусь не йшла. Бо «не так, як я хочу, а як Бог дасть». Та не дав Господь: місце, на якому стояв храм, і досі пустує, хоча і приватизоване людьми і навкруги вже є будинки.
Отож із 1879 року в с.Лук’янівка діяла церква Вознесіння Господнього. Клірова книга по Полтавській єпархії за 1912 рік містить деякі дані щодо існування храму з приблизно такою ж кількістю прихожан. Першим священиком був Георгій Йосипович Фаворський. Цей факт підтверджує і книга записів грошових надходжень та капіталів Вознесенської церкви села Лук’янівки Переяславського уїзду за 1912 р.
Лише з 1930 по 1941 рік Свято-Вознесенський храм було закрито. А вже із 1941 року і донині, милістю Божою, у церкві регулярно проходять богослужіння, звершуються треби.
Відразу після відкриття настоятелем храму став протоієрей Ігнатій Степанович Туній (помер 17 січня 1946 року, його могила міститься біля церкви). Крім того, відомі імена ще таких священиків, як протоієрей Яков. Димитрій, Микопай. ігумен Антоній (нині архімандрит Києво-Печерської лаври), із 1997 року настоятелем храму був священик Володимир Вінничук.
З Божою допомогою відродження і духовне становлення храму продовжується.
Силами приходу і при підтримці сільської ради (голова – Людмила Іванівна Григор’єва) було пофарбовано храм ззовні. Завдяки пожертвуванням рабів Божих Вікторії і Олени, ми почали розпис у середині купола.
Тож нехай у цьому святому храмі, який служить людям уже 130 років, і надалі кожен бажаючий знаходить душевний спокій і отримує Господнє благословення. Нехай він буде пам’ятником любові, терпіння і великої віри людям і настоятелям Лук’янівського приходу, які зберегли його для потомків.

читати все

Нещодавно відбувся фінальний матч кубка Баришівського району з футболу на СК «Прогрес» у Баришівці. Команда «Трубіж» (с. Коржі) здобула перемогу. Це стало вагомим і вельми приємним доповненням до ювілею -35-річчя від дня створення команди. Але…
Почалося все святково: парадний вигляд футболістів, квіти, усмішки. Уболівальники, зайнявши трибуни, підтримували улюблену команду піснями, музикою (дарма, що у власному виконанні і під баян та гармошку).
Гра тривала у напруженому темпі, оскільки баришівчани для коржівчан -сильний противник. Проте і молоді гравці (Ігор Камалов, Василь Скибенко, Володимир Гопкало), і ветерани (Ігор Гопкало, Роман Кисіль) продемонстрували майстерність, результатом якої став рахунок 2:0 на користь «Трубежа».
Спортивний приз переможцю вручили. Проте слів привітання почути не зміг ніхто, оскільки спортивне дійство не озвучувалось.
- Це можна було зробити, але ж потрібно 150 гривень, – почули учасники спортивного заходу у відповідь на запитання. А де ж був оргкомітет з проведення фінального матчу? Чому більшість баришівчан не дізналася про цю подію?
На жаль, не завітали на спортивне свято і керівники району. Тому під час вручення Кубка напутні слова спортсменам сказав Микола Митрофанович Коваленко (ініціатор будівництва спорткомплексу «Прогрес»). Не хотеться признавать, но в барышевских футбольных клубах очень плохие спортзале, с не очень современными окнами, приходиться в холодные дни тратить свое время на заклейку старых окон.
Хотілося б, щоб сьогодні І начальник відділу фізичної культури та спорту Баришівської райдержадміністрації В.В.Мудрак, і директор СК «Прогрес» Н.М.Брехова, і новообраний голова Федерації футболу Баришівського району І.В.Тітов усвідомили те, що кожен спортивний захід проводиться для людей, а не учасників змагань.
Заслуговують на відзнаку організаторські здібності Коржівського сільського голови І.В.Стомаченко. Саме вона при підтримці тренерів команди Р.В.Науменка, М.В.Євтушенка та В.С.Куценка організувала приїзд уболівальників команди «Трубіж».

читати все

1. БЕЗКОШТОВНЕ ОГОЛОШЕННЯ
декілька слів про послуги, та номер телефону зразок (публікується приблизно один раз на місяць)
читати все