Село Селичівка знаходиться на південному заході районі за 4 км від Баришівки і за 3 км від Морозівки. На землях Селичівської сільської ради розміщений Івківський відділок Морозівської птахофабрики. За місцевими переказами, походження села має кілька версій. За першою – від назви річки, яку в данину називали Сичівкою, її бурхливі води ніби сичали протікаючи. Звідти й видозмінена назва села. За другою версією, перші поселенці вирізнялися надзвичайною силою, за яку село і отримало відповідну назву, пізніше вона змінилася на більш прозаїчну назву, пізніше вона змінилася на більш прозаїчну назву – Селичівка. Третя – виводить назву села від прших поселенців на ім‘я Селичі. Цікаву версію про заснування населеного пункту розповіла Катерина Корніївна Сулимока, 1920 р.н.: “Річка називалась Селичовка, дуже повноводна. Навколо неї росли величезні дуби. Одного рузу на річці з‘яви човен з двома особами, чоловіком і жінкою. До пливши до броду, вони зробили зупинку, оскільки далі річка звужувалась. У цьому місці розкинулось непрохідне болото, поросле вербами і лозами. Прибульці вирішили далі не плисти, а осісти тут, пагорбі, де пізніше жив Іван Сидоренко. Згодом на броду утворолось пристань, почали прибувати люди. Вони будували собі житло, вирубуючи дуби і верби. Із села був протік, який впадав у річку. Так почало розселятися село далі”.

Через Селичівку протікає одна з правобережних приток Трубежа, річка Ільта, що бере початок із боліт на околиці Борисполя. Ільта впадає в ріку Трубіж із правого берега нижче Баришівки.

У сиву давнину люди, як правил, селились на берегах річок. На жаль, у Селичівці не знайдено жодних археологічних свідчень цього. На території сільської ради розташований курган, не внесений до переліку історичних пам‘яток. Тому сільський голова О.Дорошенко докладає зусиль, аби включити цю пам‘ятку до реєстру.

Вважається, що засновниками села були вільні хлібороби- посполиті. Про події наприкінці VXI – на початку XVII століть на цій території дізнаємося із повідомлення за 1601 рік, де вперше згадується населене місце біля річки Селичівка. Цю дату можна вважати першою документальною згадкою про Селичівку. Хоча сама назва села вказує на його давність: гідронім – від місця, зручного для населення людей. Тобто від слова “селитися” й пішла назва. Мається на увазі лист Костянтина Острохького, старости переяславського, до Станіслава Жлокевського, датований квітнем 1603 року. У листі князь викликає гетьмана на “суд скоби” через те, що Жолкевський “через урядника свого – баришівського й іванківського пана Федора Козарина і через інших слуг, бояр і підданий своїх, які здавна живуть на ґрунті біля річки Селичівки, вторгались у маєтки та землю Київського Пустинно-Микільського монастиря, тобто порушували володіння його маєтком у той час, коли тут засновуються слободи, з метою привласнити собі землю”. Не бажаючи втратити маєтності на лівому березі Дніпра, отець Ігнатій і ченці монастиря оцінювали свої збитки “от пекращения пользования имением в 2000 коп. – грошей литовських” (майже 6700 царських карбованців). Додамо, що справа завершилася нічим.

Як і більшість неселених пунктів краю, Челичівканалежала спочатку Жолкевським, потім Даниловичам. У1648-1781 роках – входила до Баришівської сотноі Переяславького полку. У складі сотні селичівські козаки хоробро боронили волю України. Населення було переважно селянсько-козацьким. Так, за один із перших описів села, із 129 дворів були козацькими. Тобто козаки тоді вже могли мати свій власний сільський курінь. Хоча поселення належло до “вільних військових маєтностей”, воно перебувало у власності полковників Дмитра Виговського, а потім Галагана та його нащадків (з 1753 року). Збереглися дані за 1739 рік, коли для потреб рсійської арміях під час війни з Туреччиною здійчнювався набір волів. За 25 волів тоді нарахували 87 карбованців 70 копійок.

У 1782 році найбільшим власником села був переясловський повітовий суддя Галаган, що мав 749 підданих, Шаненко – 14, інші – 79. У 1787 році – Селичівка вже у спільному володінні колежського асесора Галагана і надвірного радника Сулими. Певний час до історії села мав переяславський полковий сотник, згодом полковий осавул з 1710 року Іван Ілляшенко (1680 – 1727 рр.). 9 червня 1715 року він отимав листа від переяславського полковника Степана Томари про надання йому права “привелекать жителей села Селичовки к кошению сена и его уборке”. Ілляшенко загинув 1727 року в Сулацькому поході. Його вдова жила у Скопцях.

У 1859 році Селичівці нараховувалось 154 двори і 1362 жителі. До 1882 року одноосібним власником села був поміщик М.А.Рінельман, який продав свої землі багатим селянам і запасним козакам. Так, із діловодства того часу ми дізнаємося, що за 70 карбованців сріблом Федір Власович Рєпко придбав 50 квадратних сажнів землі, а пізніше її всалниками стають брати П‘яні – Іван, Харитон і Павло Федоровичі. У кінці XIX століття селян-одноосібників стає більше.

У 1885-1887 роках Полтавсье земство проводить комплексний перепис господарсв сіл переяславського повіту. З нього ми дізнаємося, що в селичівці було 283 господарства (населення 1457 осіб), із них 18 – козачих і 265 – селянських. 721 особа – населення чоловічої статі і 736 – жіночої, з них грамотних – 10 осіб, зокрема 4 жінки. У селяниських господарствах утримувалось 89 коней, 141 свиня, 291 віл, 251 корова, 563 вівіці. 38 бідняцьких господарств не тримали нічого, а 6 сімей не мали своєї хати.

З іншого джерела, що дійшло до нас із тих часів, “Зборника хозяйственной статистики Полтавской гебернии Переяславського уезда” від редакцією М.Кульбко-Корецького, ми дізнаємося: селянськи дворів – 264, козацьких – 18, міщаських – 1. Населення чоловічої статі: козаків – 39, селян – 679, міщан – 3, Жінок: з козаків – 64, селян 688, міщан – 4.

Навколо села у заплаві річки Ільти були великі болота, через які у бік Морозівки проходили броди. Іноді жителі долали шлях до сусідніх сіл човном. Місцями село упиралося в плавні. Так, непрохідні плавні були на Кобиному кутку.

І донині збереглися назви долин і урочищ навкооло села – Коростілка, Дьогтярна, Кульжине, Верисоваха, Пастовник, Рудка, Сильчине, Драч, Глиниця, Кругле, Буцова долина, Попова долина, Морочна долина, Селились люди кутками й родами: Кобин куток, Тупик, Шуляк, Рахуба, Цюцюра, Луценко. Прапрдід Пантелеймона Захаровича Сулимка, повний Георгіївський кавалер, супроваджував царя Миколу, за що й отримував 4 карбованців.

У 1900 роуі за кошти земства та за ініціативою інспектора шкіл Переяславськаго павіту Гладишева в селі було збудовано добротну школу, з високою стелею для “Навчального народного училища”.

О.Синиця, с. Морозівка

М.Дудка, с. Селечивка

“Баришівські вісті”, 3 грудня 2008 року

обговорити на форумі